Все записи автора Виктория Кудряшова

Як знайти загублені ендорфіни (для молоді)

Набагато простіше покращити настрій іншій людині, аніж собі. Якщо засмутився хтось рідний та близький – найвірогідніше, що ви викличете його на відверту розмову за чаєм та дасте кілька дієвих порад. А незнайомій людині достатньо буде й дрібнички з вашого боку: достатньо лише щиро усміхнутись, вийти з табличкою «безкоштовні обійми» або взяти напрокат костюм якогось мультяшного героя та розходжувати в ньому по вулиці.

Саме ВАМ не вистачає ендорфінів?Так-так, стандартні способи для поліпшення настрою здаються недієвими, і ви перетворюєтесь на бурчуна, котрого нічого в цьому житті не влаштовує. В голові будується приблизно такий «логічний» ланцюжок:
«Як можна з’їсти смачне тістечко, якщо в холодильнику миша повісилась? Іти в супермаркет-лінь. Навіть якщо і піду, погладшаю від цього ж тістечка. Займатись спортом також не буду – я втомився. Музика обридла, нічого нового. Усі дратують, не хочу ні з ким розмовляти. Краще приляжу й закину ноги на стінку. Чудово, тепер я – цар дивану, залишилось лише закутатись у величний шлейф із ковдри».

Працює формула трьох «В»: відмовки + вередування + «винесення мізків». Тож, якщо сьогодні ти-зануда, пропоную нестандарт:

1. Закохайся. Найбанальніше і водночас найоригінальніше, що може бути в цьому світі. Кількість страждань пропорційна кількості метеликів у животі. До того ж, кохання є чи не найкращою мотивацією для самовдосконалення, особливо коли знаходишся в одному колективі із «жертвою». Тобі одразу хочеться виділятися, щоб «об’єкт» тебе помітив та сповна оцінив.
2. Просто фліртуй. Необов’язково ж «влипати» серйозно, друже. Флірт ні до чого не зобов’язує. Навпаки, навіть допомагає зняти напругу та довести самому собі, що ти ще «ого-го». Водночас можна підняти настрій і тому, з ким фліртуєш. Та пильнуй, щоб він був налаштований так само кокетливо, як і ти , й у нього не було справжніх почуттів.
3. «Знищ цей щоденник». Серія книг Кері Сміт для тих, у кого сьогодні капосний настрій. Розірвати сторінки повністю, обляпати їх кавою – що може бути краще, аніж згадка про дитячі пустощі?
4. Позабавляй малого. Не повірите, але молодші братики й сестрички – неабиякий антистрес. Ви точно підбадьорите себе, поки будете спостерігати за дитячою безпосередністю та грати ляльками чи машинками.
5. Купи повітряну кульку. Без жартів, фломастером пишемо на ній слово-проблему, смайлик-емоцію та відпускаємо у небо разом із негативними переживаннями.

Поки вистачить. Врешті, у кожного свій спосіб позбутися внутрішніх тарганів, коли вони влаштовують бунт. Комусь для щастя потрібен шматочок шоколаду, а іншому й коханої людини замало. В будь-якому разі, поганий настрій зникне так само швидко, як і виник, адже це всього лише нетривале відчуття, а не постійна емоція.

Іменинники з батьківщини кав’ярень і карамелі

Сьогодні українському Леонардо виповнилося б 185: Вічний революціонер –не Дікапріо – отримав «Оскар» вже тоді, коли побачив з небес своїх нащадків на Майдані під час Революції гідності. А все тому, що Іван Франко (наш Леонардо да Вінчі) – універсальний геній. Письменник, поет, філософ, вчений, громадський діяч ще при житті стверджував, що ми «мусимо відчути себе українцями – не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів».

Каменяра по праву можна вважати одним із трійці вітчизняних письменників, літературну божественність якої визнає кожний першокласник: поряд із Тарасом Шевченком і Лесею Українкою Іван Якович протестує проти гніту імперій, і не лише своєю причетністю до художнього слова. Так, політична орієнтація видатного енциклопедиста часто змінювалась, але ж саме він заснував перші в Україні політичні партії, ідеї яких змусили задуматись про створення власної держави.

І хто б міг подумати, що здобував знання Франко майже так само важко, як і Кобзар! Малому Івасеві доводилося спати навіть у труні, та це не завадило йому виконувати домашні завдання в поетичній формі. До речі, у молодості Іван Якович задовольнявся лиш перелистуванням грубих зошитів зі своїми віршами , і тільки згодом, вступивши на філософський факультет, майбутній письменник остаточно переконався, що Україні потрібен його бунтівний дух.

Не пройшло й шістдесяти років, як Каменяр зізнався, що «дух померлого дідуся бив золотим молотом по руках». Вже на двадцять п’ятий рік після смерті Франка Львівська земля розрадила Україну появою неперевершеного актора – 27 серпня святкує свій День народження й Богдан Ступка.

Народного артиста єднала з письменником не тільки львівська прописка: проваливши іспит з хімії, Богдан Сильвестрович вступає на філологічний факультет Львівського університету, де свого часу навчався Іван Якович. Невдовзі доля зводить актора й драматурга ще раз, адже молодий Ступка працевлаштовується в Київський академічний театр імені Івана Франка. А через декілька десятиліть театр отримав статус «національного» та нового директора, котрий і сину своєму дав таке саме чисто козацьке ім’я, як і в нього – Остап.

Вже сімдесят п’ять минуло з моменту появи зірки Богдана Сильвестровича: прощання з актором у стінах його ж театру відбулось відносно недавно, всього чотири роки тому. Та чи знаковим є те, що один з корифеїв культурного життя вже сьогочасної України народився в один день із автором «Украденого щастя»? Артист і письменник, вони талановито зіграли свої ролі не тільки в будинку Мельпомени …Ці великі люди не залишились за кулісами й політичної арени країни.

Психология обольстителя разгадана

Вот вроде бы говоришь человеку самые что ни на есть обычные слова, без всякой задней мысли, а он воспринимает их, как похвалу в свой адрес. И то, что ты, оказывается, только что изрек кому-либо комплимент, осознается уже после, когда этот кто-то благодарит в ответ. Приятности сорвались с языка как-то сами собой, неумышленно? Показатель того, что вы мастер отвешивать комплименты «на ходу», что позволяет их считать вполне искренними.

Извращенные же комплименты изобрели, во-первых, карьеристы, а во-вторых – влюбленные. И если для первых медовые слова являются способом поскорей усадить свою пятую точку на желаемое кресло, то страдающие учащенным сердцебиением просто не имеют конкурентов в умении сделать обращение друг к другу чрезмерно слащавым. Намного интересней и приятней наблюдать и ощущать, как чувства выражаются во взаимных подколах или лёгкой иронии.

В то же время, так называемые «пикаперы» (пикап-искусство знакомства, если что), давно уже взяли на заметку то, что девушки «любят ушами» и бессовестно этим пользуются. В таком случае в игру вступают комплименты тщательно придуманные, если не стратегически. Да и любая женщины прекрасно понимает, что своевременная похвала – идеальный способ манипулировать мужчиной.

Кстати, приятные слова стоит прихватить собой, если вам всё же посчастливится оказаться «в нужное время в нужном месте», наряду с шуткой, которая поможет разрядить обстановку. А что, у деловых людей, например, среди общего словарного запаса всегда выделяется так называемый «запас комплиментов», уместных в любой ситуации, вот и говорят психологи, что приятности стали неотъемлемым элементом бизнес — культуры.

Интересно, что с помощью умело подобранного комплимента можно тонко намекнуть человеку и о его недостатках. У вашего человека «тяжелый» взгляд, который принято называть проницательным? Если вы уже не в состоянии терпеть того, что у вас так нагло «высматривают душу», можно улыбнуться «энергетическому вампиру»: «У тебя такие ясные глаза! Тебе нельзя говорить неправду, потому что ты просканируешь меня своим внимательным взглядом и всё поймешь лучше самого лучшего детектора лжи».

Понятное дело, что комплименты нельзя бубнить себе под нос, как давно надоевшую песню, иначе они потеряют свой смысл и свое очарование. Поэтому интонация, с которой вы пытаетесь поднять человеку настроение, и невербальный контакт тоже важны: серьезное замечание по поводу великолепной диссертации вряд ли воспримется правильно, если произносить его с кокетливым видом. Ровно, как и флирт с опущенными вниз глазами.

Не поверите, но из сказанных вами приятных слов можно извлечь двойную пользу, ибо вы повышаете самооценку не только адресату, но и начинаете замечать хорошее в себе. Взять пример можно хотя бы с таких известных личностей, как Пушкин или Кутузов – поэт и фельдмаршал отличались умением делать тонкие и изящные комплименты.

Ну если вы всё еще стесняетесь напрямик заявись симпатичному вам объекту о его несомненных достоинствах, на помощь придет искусство «скрытого комплимента», ведь называть собеседника по имени или проявлять интерес к его делам – не менее эффективный способ найти подход к человеку. А порой даже взгляд и улыбка подскажут ему намного больше, чем самый оригинальный комплимент.

Чому розплодились «Азірови»?

Англійські пісні, німецькі фільми та китайські вироби. В умовах такого інтернаціоналізму немає часу навіть відрізати собі сала: зосередившись на вивченні іноземних мов, ми, мешканці південної України, й досі не можемо обрати між «мовою» та «языком». Тому й вирішили не обтяжувати себе лінгвістичними питаннями — так граматичні форми опинилися в блендері українсько-російських слів, а суржик став продуктом побутових розмов.

І навіть обізнаність з нормами української літературної мови й чималий словниковий запас не рятує громадян від спокуси бодай трохи перекрутити мовний зворот на свій лад- ненавмисно звичайно, просто так розмовляти комфортніше. Навіщо задумуватись над очевидним перекладом, якщо тебе зрозуміють і на суржику?

Саме так і міркує більшість українських людей: вони наче й не проти життя без русизмів, проте не хочуть виділятися серед зрусифікованого оточення й залюбки підтримують розмову на вигаданій народом мові. Фразу: «Я розмовляю на суржику тому, що…» цей тип людей закінчує так:»…тому, що бiльшiсть людей, з якими я спiлкуюсь, розмовляють також на суржику».

Проте, найбільш типовою причиною використання спотвореної мови є все-таки те, що українці просто несповна нею володіють.Респонденти чесно зізнаються: «Я розмовляю на суржику, бо недостатньо знаю українську і не можу чисто нею розмовляти».

Так, для деяких людей й справді складно швидко переключатись з російської на українську чи навпаки, але знаходяться й такі, в мовленні яких немає місця суржику: одна з опитаних дівчат у школі звикла спілкуватись виключно українською (враховуючи те, що в ЗОШ №1 встановлено мовний режим), а з домашніми й друзями — російською. Це стандартна мовна ситуація й для мене, виключаючи те, що вдома я все-таки маю необережність використовувати суржик.

Чому дивуватись, якщо в наш час так поширене не тільки змішування українських і російських слів, але й української та російської крові? Наприклад, одна з відповідей розкриває всю хибну сутність суржику так: «Вдома всі розмовляють російською, мій тато взагалі росіянин.А мама вважає, що краще вже розмовляти російською, аніж калічити своїм незнанням українську, яку ти знаєш недосконало».

Та найповніше (бо з гумором) висвітлив проблему мовний «диспут», який розгорнувся між мною та моєю подругою в соціальній мережі:

— Чи розмовляєш ти суржиком?
— Я даже не знаю, ну, мабуть, так і єсть.
— Ти розмовляєш суржиком тому, що…?
— Тому, що мені подобається і російська, й українська мови, ось я і поєдную їх у свій суржик!
-…(тут були смайлики, якщо вам так цікаво)
— Мне тяжело говорить на украинском, я хочу, но не могу!

Тож, нащо слова, коли вони суржиком? Чому на книгах не пишуть, як на пачках цигарок: «Використання суржику шкідливе для вашого духовного здоров’я»? Так що, не зловживайте, товариші. Наша Конституція не передбачала ніякого мовного бур’яну, коли там писалося: «Державна мова- українська». А якщо ведення розмов рідною мовою не у вашій компетенції, то, дійсно, не ганьбіть себе й свій народ, не будьте «Азіровими»: шпрехайте чи спікайте, проте зі знанням справи. Особливо сьогодні, 21 лютого, в Міжнародний день рідної мови.

Чи прикрашає День святого Валентина наше життя?

Звичайно, ні. Ми прикрашаємо його самі, навіюючи собі й оточенню, що цей день особливий, і нам хтось неодмінно мусить зізнатися в коханні. Хоча насправді День святого Валентина прикрашає тільки вітрини книжкових магазинів та в перспективі – забиває простір між шафою та стелею плюшевими іграшками. Святий Валентин наче спеціально забороняє амурам стріляти в свої іменини, тому хлопці просто лякаються, коли зустрічаються поглядом з очима, повними надії та із сердечками замість зіниць.

Можна скільки завгодно зітхати, що середина лютого – всього лише пора «розмазувати романтичні шмарклі», та варто все-таки собі зізнатись, що така нелюбов до цього свята від того, що Ви – самотні. Впевнена: існуй би той, кому можна вручити заповітний шматок паперу, Ви б теж страждали цією ахінеєю та бігали б у пошуках валентинок.

Проте, справа зовсім не в розмірах подарованого серця: навпаки, надруковані в них привітання просто приїлись, адже повторюються із року в рік, хоч на перший погляд листівки і приваблюють своїм дизайном. Мимоволі починаєш мріяти про те, щоб бодай хтось проявив фантазію та присвятив тобі власноруч написаного, вистражданого вірша. Ось відкриваєш підручник чи книгу улюбленого автора, а там – з вигляду непримітна валентинка, всередині якої – цілий Всесвіт чиїхось думок, призначених саме для тебе…Доброго ранку, замріялась, що називається.

Хоч би сердечко-«лайк» ВКонтакті отримати, які там романтичні розрахунки! А млосно зітхати, кокетувати цілий день та надсилати «коханому» нескромні побажання анонімною поштою – наче себе не побажати. Ніякого фемінізму, просто стає часом огидно, що дівчата самі вже «вішаються на шию», переслідують свого Ромео, хіхікають, перешіптуються з подругами, розпускаючи нікому не потрібні чутки в його ж присутності.

Вони так роблять завжди, однак в день святого Валентина ці симптоми аномально загострюються і точно не прикрашають тих, для кого це свято чи не важливіше, аніж Новий рік. Але, очевидно одне: хто захоче тобі сказати заповітні слова, чекати 14 лютого не буде, а хто соромиться своїх почуттів, для того й День усіх закоханих не буде нагодою зізнатися.

Тому, як кожне свято, День святого Валентина має свою атмосферу, яка є жаданою лише для тих, хто вже мав нещастя закохатись. А холостяки й холостячки, вибачайте, на вас чекають нав’язливі думки про те, що ви якісь неповноцінні. І якщо перші зніматимуть любовний стрес комп’ютерними іграми, або взагалі не перейматимуться на людях такими нісенітницями ( хоча в душі, можливо, й переживатимуть через свою самотність), то на дівчат чекають сльозливі серіальчики й розглядання тієї валентинки, котру купила в час загального « любовного психозу», але так і не зважилась подарувати.

«Зарэзать» или перечитать Конституцию?

«Казнить нельзя помиловать» — уважаемые тестированные, запятая в этом предложении переместится в соответствии с вашей гуманностью. Украинское законодательство соглашается с подобной ситуацией только наполовину, а Китай смело ставит знак препинания правее.

Да, пока вы это читаете, чья-то несчастная узкоглазая голова может болтаться где-то на китайской виселице: в этой стране насчитывается около 600 экзекуций в год, а это наибольшее количество жертв смертной казни во всём мире! Не пренебрегают самыми суровыми видами наказания также Беларусь и США. Украина же окончательно отказалась от исполнения смертных приговоров только 15 лет назад и вряд ли вернётся к этому виду наказания, ведь в таком случае не сможет присоединиться к ЕС: в Европе смертная казнь категорически запрещена. Более того, для стран- членов Европейского Союза Европейский день против наказания смертью стал неотъемлемой частью Международного дня борьбы за отмену смертной казни. Когда, как не 10 октября, наконец-то решить, какой принцип для мирового сообщества более приемлем: «око за око, зуб за зуб» или «если тебя ударили по одной щеке, то подставляй и другую»?

Амбициозный кавказец сразу крикнет: «Зарэжу!», а мусульманин без колебаний сбросит с себя паранджу лукавой льстивости и не отречется от кровной мести. А христианин, хоть и будет помнить заповедь : «Не убий», скорее всего тоже найдёт способ досадить своему врагу словом или делом. Так преступник сможет избежать мученической смерти, но всю оставшуюся жизнь будет обречен на моральные страдания.

Хотя, исходя из совершений некоторых попросту нечеловеческих преступлений, вообще начинаешь сомневаться, что у таких людей есть совесть. Не зря же не так давно Верховная Рада хотела вернуться к «исключительной мере наказания», хотя соответствующий законопроект так и не был утвержден. Ведь вопрос смертной казни нельзя решать только со взгляда религии или гуманности: в стране живут представители разных конфессий, к тому же нередко такой вид наказания может возыметь и воспитательное действие на других преступников…А повешенный или расстрелянный уже не сможет поднять нож или зарядить пистолет для совершения следующего кровавого намерения.

«За» смертную казнь говорят и финансы, которые привыкли «распевать» точно не гимн Украины: на пожизненное содержание одного заключенного из без того почти пустой государственной казны «вылетает» около 13000 гривен! Итак, украинских пенсионеров вполне справедливо мучает вопрос: почему маньяк получает на содержание столько же, сколько человек, который прожил честную жизнь?

Но, с другой стороны, так совсем не думает тот, кто оказался перед дулом пистолета! А что, если человека в суде «подставили» и он совсем не виноват? Не оправдают преступника и в случае искреннего раскаяния, доказательств совершения «грязного дела» по неосторожности…Неужели обреченный на муки обязательно отпетый негодяй? Разве родственникам пострадавшего станет легче от того, что виноватый будет так по-страшному наказан? В какой-то мере это даже нелепо: «отправлять» к невинным жертвам на «тот свет» тех, кто укоротили им жизнью. Ведь убитых оттуда уже « не вытащишь» , а жизнь другому человеку, какой бы порочной она не была, еще есть шанс спасти…

Однако, самым весомым аргументов «против» смертной казни выступает, наверное, статистика: почему-то в странных гуманных, где давно отказались от такого вида наказания, уровень преступности намного ниже, чем в тех, где профессия палача до сих пор существует! Получается, запугивание преступников устрашающими зрелищами предсмертных агоний их «коллег» оказывается способом неэффективным, ибо матерые нарушители закона вообще никого и ничего не боятся…

…Давно уже прошли времена Средневековья, когда головы летели с плеч по малейшей прихоти власть имеющего монарха и разбивались, как спелые арбузы, о камень человеческой жестокости. Но, несмотря на это, всю свою жизнь человек может чувствовать себя во внешне цивилизованном и демократическом обществе, будто бы на электрическом стуле: топят теперь не ведьм, а человеческие надежды,мечты, ожидания. Несмотря на то, что смертный приговор и не исполняют массово, к нему отдельных людей доводят, дабы они сами устроили самосуд. Конечно, это не касается тех. индивидуумов, которые вовремя не подружились со своей головой, подхватили моду на самоубийства и предвкушали наперед, как за ними будут сокрушаться «недостойные»…

Тема дня не для детской сказочки, но актуальна вполне, потому что каждый человек хотя бы раз в жизни да задумывался над вопросом жизни и смерти. И вопрос этот чаще всего заставлял застывать кровь в жилах, чувствовать чуть ли не животный страх перед неизбежным…С возрастом, а особенно с приходом старости, этот страх угасает, оставляя в душе человека только лишь примирение с законами непрерывности жизни, но не с законами в стране.

Вряд ли эшафот видел дрожание старческих рук, а петля цеплялась об цветастый старческий платочек: самые страшные преступления люди неосмотрительно совершают в расцвете сил, а потом умоляюще смотрят в глаза смерти, ведь им так хочется жить…

Война и мир : когда приходит новый Наполеон

Давно уж отзвенели праздники Первое сентября, три Спаса и Успение…Казалось бы, мы уже устали от колокольного звона. Но, несмотря на это, у украинцев снова есть повод «бить в колокола» уже в понедельник: сможем ли мы спокойно вздохнуть в Международный день мира?

Да, в этом году 21 сентября значится в календаре как начало рабочей недели, но, к сожалению, не как еще один День Победы для Украины. С таким «вниманием» к Минским договоренностям на перемирие в «мирный» день рассчитывать не приходится, несмотря на то, что страны, не поделившие территории и собственные амбиции, вынуждены на протяжении этих 24 часов отказаться от насилия, прекратить огонь и вообще — воздержаться от проведения военных действий (по провозглашению Генеральной Ассамблеи еще в 2002 году).

Снова выступит с мирным призывом председатель Совета безопасности ООН, а Генеральный секретарь ударит в Колокол мира… Но, как бы не хотели дипломаты убежать от решения «украинского вопроса», в минуту молчания они вспомнят в первую очередь о погибших украинских солдатах, а уж потом – о жертвах войны в Багдаде, Иране или Палестине, где военные действия не являются такой диковинкой, как во внешне демократическом государстве…

В какой-то мере День мира – это профессиональный праздник всех членов Организации Объединенных Наций, ибо обеспечивать мирные условия жизни во всём мире — одно из высших призваний и в то же время почти невыполнимых миссий. Ведь можно создать только видимость спокойствия в государстве, в то время, как его гражданам будет далеко до гармонии с собой…

Навязанные кем-то идеи и взгляды, бумажная демократия, основанная на коррупции и высокопарных словах …Советское наследство, господа, отнюдь не похожее на английский консерватизм. В то время как человек, свободный мыслью, всегда уважает мировоззрение других, хоть и убедительно доказывает свою точку зрения, а, значит, обладает чувством такта. Мы же не даем друг другу пожить мирно и вступаем в «холодную войну»: почему-то нам не все равно, чем живут друзья и знакомые, мы торопимся осудить их поступки, вторгнуться в их личное пространство, в их внутренний мир. А если у каждого из граждан внутри лишь кладбища ценностей, то как можно надеяться на торжество справедливости во всём государстве? Да, мир прост, как голубь, и сложен, как Далай-лама, выпускающий этого голубя.

Прискорбно только, что для примирения всегда нужно искать повод. И в нашей стране этот повод уж точно глобальней, чем бытовые ссоры и кровные обиды… Жаль только, что мы пока не видим конца этой ужасной сказке, где господин П. и «царь всея Руси» не могут сцепиться друг с другом своими властными мизинцами и, как в детстве, договориться: «Мирись-мирись-мирись, и больше не дерись…»