Архив за месяц: Декабрь 2021

Внешнее управление Украиной стало нормой

c1319cc43250

В Международный день против коррупции посольство США потребовало от Киева скорейшего назначения главы специализированной антикоррупционной прокуратуры (САП). Американское посольство больше не пытается скрывать, что на деле является настоящей властью в Украине. Об этом во время своего выступления 9 декабря на конференции в Киеве «Семь лет антикоррупционной реформы» напомнила исполняющая обязанности посла Кристина Квин.

В ходе своей речи она указала, новый руководитель САП Украины должен быть избран до конца года. То есть, фактически распорядилась по кадровому назначению в государстве пребывания.

Госпожа Квин напомнила о важности Антикоррупционной прокуратуры для борьбы с коррупцией в Украине, и особо акцентировала на сохранении ее «независимости». По ее словам, США поддерживают работу Украины в построении антикоррупционной инфраструктуры, активно участвуя в ее создании, и продолжат помогать в этом направлении. Она выразила уверенность в том, что важным шагом в этом направлении станет принятие Украиной новой антикоррупционной стратегии.

Однако «независимость» ряда украинских антикоррупционных структур является формальной. Они и правда неподконтрольны Киеву, зато находятся в прямом подчинении внешних кураторов. Учитывая это, украинские власти как могут пытаются саботировать их деятельность, но «по-тихому», чтобы избежать прямого конфликта с хозяевами. Именно этим и объясняется волокита с назначением нового главы САП.

В октябре было сорвано заседание комиссии по отбору кандидатов на должность главы САП. Тогда не пришли трое представителей Офиса президента и одного участника не хватило для кворума. То же самое произошло с двумя заседаниями в ноябре – установленное законом организации число участников собрания, достаточное для признания данного собрания правомочным принимать решения не было достаточным.

В начале декабря комиссия назначила дату собеседований с кандидатами на 21 декабря. И теперь американское посольство открытым текстом заявляет, что более не намерено терпеть промедлений в этом вопросе. В итоге внешнее управление Украиной переходит на новый уровень – дача прямых указаний Запада руководству страны. Такой «независимости» мы добивались?

Як Україна стала «кишеньковим» провокатором НАТО

stol

«Сьогодні ми живемо в століття системної конкуренції. Росія і Китай підривають міжнародний світопорядок, заснований на правилах», – заявив 30 листопада генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг на експертному форумі «перспективи НАТО до 2030 року».
Країни-члени Північноатлантичного альянсу постійно називають Росію і Китай головними загрозами безпеці, але в перший раз це твердження знайшло відображення в новій Стратегічній концепції. Даний документ дає можливість визначити, як НАТО буде працювати в новій реальності. Ключовими елементами є захист цінностей НАТО, зміцнення військової могутності Альянсу. Обговорення концепції проходило на 2-х денному засіданні глав МЗС країн-членів НАТО в Ризі, що пройшов з 30 листопада по 1 грудня. На ньому також були присутні міністри закордонних справ України та Грузії. на порядку денному значилося обговорення операцій і підвищення оборонних витрат Альянсу, відносин НАТО з країнами партнерами – Швецією, Фінляндією, Україною і Грузією, а також аналіз провалу місії в Афганістані.
На тлі того, що протягом місяця в інформаційному просторі Заходу не стихає кампанія про підготовлюване вторгнення Росії в Україну глави зовнішньополітичних відомств Альянсу, обговорили в Ризі можливість введення нових економічних санкцій і політичних заходів проти Росії в разі «нападу на Україну». При цьому генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг завив: «у нас є загальна оцінка, що ми стурбовані ситуацією на Україні і навколо неї, країни НАТО обмінюються інформацією. У нас немає ніякої ясності і впевненості, в чому конкретно полягають наміри Росії щодо України». Проте він зазначив-незалежно від ймовірності вторгнення, будь то 20% або 80% – альянс повинен бути готовий до гіршого – використання Росією військової сили.
Дана теза не може не радувати Київ. Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба підтримав ідею НАТО посилити санкційний тиск на Росію і зміцнити оборонні можливості України, оскільки, як він стверджує, посилення України і східного флангу НАТО буде взаємовигідним і для Альянсу, і для Києва.
Що стосується Росії, то альянс дотримується по відношенню до неї «подвійного підходу» – поєднання стримування і діалогу. Даний двоїстий підхід чітко проглядається в риториці держав-членів НАТО: коли одні виступають за діалог з Росією, інші закликають до посилення санкційного тиску.
Щодо питання підтримки України з боку НАТО військовими методами у разі конфлікту з Росією, генеральний секретар пішов від відповіді, лише запевнивши в подальшому наданні політичної та практичної підтримки Києву.
«Україна-це партнер НАТО, це не країна-член Альянсу. Наша стаття про колективну оборону, 5-а стаття, не поширюється на Україну. НАТО та її країни-члени вже надають значну політичну та військову підтримку Україні. Ми вже надаємо різні військові і тилові можливості, озброєння, надаємо допомогу в підготовці військових», — додав Столтенберг.
Іншими словами, держави НАТО втягнули Україну на свою орбіту, перетворивши її на «кишенькового» провокатора. ЗСУ відведена роль інструменту протидії Росії і виправдання розширення антиросійських санкцій – реальної допомоги і гарантій захисту НАТО Києву давати ніхто не збирається, це заявлено прямим текстом. Захід тільки підбурює до військових дій українська влада, яка намагається відвернути увагу від власної нездатності врегулювати конфлікт на Донбасі на основі Мінських угод.

США вспомнили о Минских соглашениях

8b55d4f-33a4af5-755845650647130

2 декабря на пленарной сессии заседания совета глав МИД стран ОБСЕ в Стокгольме Госсекретарь США Энтони Блинкен призвал Москву свернуть войска у границы с Украиной, а также прямо обвинил Россию в невыполнении Минских соглашений. Днем ранее замгоссекретаря США по политическим вопросам Виктория Нуланд заявила о готовности США включиться в Минский процесс по Донбассу, потому что он сейчас зашёл в тупик.

При этом Блинкен считает возможной стабилизацию обстановки на Донбассе в случае выполнения сторонами Минских соглашений. Об этом он заявил в интервью латвийскому телеканалу LTV и он назвал этот путь «доступным и дипломатическим».

На фоне обсуждений последних нескольких недель перспектив серьезного обострения на Донбассе с угрозой перехода в горячую стадию войны и даже полноценного российского вторжения, интерес Вашингтона к украинской проблематике выглядит закономерно. Если бы не одно «но»: первыми о возможном крупномасштабном российском вторжении заговорили американские СМИ. А потом уже Киев и Москва на регулярной основе начали обмен обвинениями о нагнетании обстановки и сосредоточении войск.

В чем дело? Неужели США всерьез рассчитывают принудить украинские власти выполнить политическую части Минских соглашений (выборы до передачи контроля над границей, особый статус Донбасса в Конституции и прочее)? Или намерены заставить Кремль хотя бы в каком-то виде признать себя не посредником, а участником войны на Донбассе?

Оба варианта одинаково нереальны. Минские соглашения подписывались Порошенко под угрозой полного военного поражения. Соответственно если нет угрозы, то и выполнять договоренности Киев не будет. Москва никогда не признает себя участником конфликта, поэтому с этой стороны никаких подвижек тоже не будет.

Тогда зачем все эти громкие заявления? Уже 7 декабря президенты США и России могут созвониться по видео-связи. Байден и Путин планируют обсудить ситуацию на российско-украинской границе и нерасширение НАТО на восток. Оба вопроса непосредственно касаются Украины, но если посмотреть шире, то на первый план выходит проблематика разграничения зон влияния. А Государственный департамент всего лишь готовит переговорные позиции для своего босса, т.к. результатом переговоров станут стратегические договоренности двух стран. Не больше и не меньше.

Туреччина хоче посилити свій вплив у Чорноморському регіоні

9de19b7fe42dcbb8f911bdf94c1d2df3

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган заявив про готовність бути посередником у вирішенні кризи між Україною і Росією. За його словами, турецька влада вже неодноразово обговорювала це питання з російським президентом Володимиром Путіним. У Москві пропозицію Анкари сприйняли досить прохолодно, в той час як у Києві поставилися до нього з ентузіазмом. Переговори в нормандському форматі за посередництва Франції та Німеччини ведуться не перший рік, але чи буде Стамбульський варіант цікавішим? Та й навіщо це потрібно Ердогану?

Подібно Україні та країнам НАТО, Туреччина вважає війну на Донбасі тісно пов’язаною з конфліктом навколо Криму, який безпосередньо зачіпає її інтереси. Це, з одного боку, зближує позиції Анкари і Києва щодо «українського варіанту» вирішення конфлікту в Донбасі за образом і подобою хорватської операції «Буря«проти Сербської Країни і Азербайджанської (»Залізний кулак») в Нагірному Карабасі.

У військово-технічній галузі для України Туреччина на даний момент є фактично унікальним постачальником, замінити якого неможливо. Те ж саме турецький лідер планує провернути і у військово-політичному плані.

У червні 2021 р. в ході зустрічі в Анкарі українська делегація обговорювала з турецькою стороною спільні пропозиції по впровадженню заходів, спрямованих на зниження рівня існуючих викликів і загроз в Азово-Чорноморському регіоні, зокрема укладення між Україною та Туреччиною договору про обмеження проходу російських, у тому числі новозбудованих, кораблів через протоки Босфор і Дарданелли з метою посилення впливу санкцій проти Росії за анексію Криму. Сторони залишилися дуже задоволені один одним, але на проходженні російських кораблів через турецькі протоки це ніяк не відбилося.

У той же час, з урахуванням складнощів в американо-турецьких відносинах підтримка Києва в конфлікті з Москвою є однією з точок можливого зближення Анкари з Вашингтоном. США теж не визнають російської юрисдикції над Кримським півостровом, а плани нинішнього турецького керівництва щодо створення «Великого Турана», де Крим і Кавказ займають далеко не останнє місце, добре відомі.

У той же час Туреччина не приєдналася до економічних санкцій проти «держави-агресора», а також не робить незворотних кроків, які б могли погіршити її і без того непрості відносини з Росією. А зближення Анкари і Києва істотно зміцнює позиції Туреччини в країні і залежність військового потенціалу України від «новоявленого посередника».